Меню сайту
        
Реклама










Соціальна реклама
Рахівська районна рада

Рахівська міська рада

Карпати - пішохідний туризм від Біг-карпати
Продаю
Погода
Відвідувачі
free counters
День Рахова
Фотоальбом
Реклама
Рахів - Центр Європи, Гуцульщини, туризму
 


Легенди

ЯК ЗРОБИЛИСЯ ГОРИ КАРПАТИ


Хотів Бог зробити землю, та треба було йому піску. Каже Люциферові:
- Іди на дно моря і візьми на моє ім'я піску.
Скочив Люцифер на дно моря і каже:
- Беру піску на моє ім'я.
Узяв повну жменю, та доки виплив, усе вода змила. Вернувся на небо і каже: так і так.
- Треба було піску просити на моє, а не на твоє ім'я, - розсердився Бог.
Скочив Люцифер другий раз на дно моря: - Беру піску в ім'я божища.
Виніс він піску мало за нігтями. Того було мало, аби створити землю. Мусив Люцифер у третій раз іти на дно моря. У третій раз сказав, як треба:
- Беру піску на ім'я боже.
Айбо* взяв не лише у жменю, але і в рот. Поблагословив Бог пісок - і з того почала земля рости. Росла і та, що мав Люцифер у роті. Почав він плювати. Де плюнув - там гори виросли. Так не раз плюнув, аби були Карпати.

*Айбо - але

АДАМОВЕ ЯБЛУКО


Адам і Єва жили в раю, як діти: одно другого не багли*, одно другого не ганьбилися**.
Так було доти, доки змій не підговорив Єву з'їсти яблуко із заказаної*** Богом яблуні. Єва відкусила пів'яблука, а пів'яблука дала Адаму.
Адам як укусив яблуко, то відразу увидів наготу Єви. І вона була така файна****, що він і яблуко забув пролигнути*****.
Так і осталося воно у нього в гиртанці***.
І в кожного чоловіка є оте Адамове яблуко.
*Багнути - бажати, хотіти
**Ганьбитися - сороміятися
***Заказана - в даному контексті - заборонена (від чеськ/ - zakaz - заборона)
**** Файна - гарна
*****Пролигнути - проковнути


КОСТИЛІВКА


Давно ходили песиголовці-татари, людей убивали, майно забирали, дівчат у полон гнали, а села палили.Гуцули, коли почули, що песиголовці ідуть вверх по Тисі, вирішили не допустити ворога у свої села. Зустріли татар у одній тіснині. Билися відважно — і ворог відступив. Поле битви, на якому довго валялися ворожі кості, назва­ли Костилівкою. Так потім і село назвали, яке виникло на тому місці.

РАХІВ


Боялися пани Довбуша. І придумали, як до своїх грошей не допустити опришка*: біля Сигета вимурували в землі вели¬чезну пивницю, зробили двері залізні, варту поставили. Позносили туди своє золото і сплять безпечно.
Узнав про цю пивницю Довбуш. Він якраз був тоді в Ясіню. Служив у одного ґазди**, бо то було зимою. Як прийшла весна, лишив Довбуш ґазду. Зібрав хлопців і пішов опришкувати. Та чого ходити від пана до пана, коли всі панські гроші звезені в одне місце — у пивни¬цю біля Сигета.
Пішов Довбуш із хлопцями пивницю оту розбити. Поча¬ла варта стріляти — кулі назад повернулися. То Довбуш міг кулі повертати. Сама себе варта вбила. Взяли хлопці і зруба¬ли великого дуба, топірцями*** гілля обрубали, розколисали його на руках і як вдарили по дверях залізних, то нараз розлетілися надвоє ті двері.
Набрали грошей повні бесаги****, сіли на коней і поїхали. Напівдорозі до Чорногори сіли перепочити. Там і рахували гроші, що забрали із пивниці в Сигеті. Так потім те місце і назвали — Раховом.

*Опришок - народний месник (гуцульський Робін Гуд)
**Ґазда - гоподар
****Топірець - гуцульська невелика сокира
****Бесаги - (вар. бисаги) - дві перекидні торбини які гуцули носять на плечі (одна висить спереду, одна ззаду, кріпляться мотузкою), або перекидають через сідло.


РОСІШКА


Кажуть, що Росішку заснували два опришки*, які ходили із Довбушем. Коли Дзвінчук смертельно поранив Довбуша, той сказав своїм побратимам, оби більше не розбивали, а йшли ґаздувати**. Два їх, Петро і Гриць, украли собі дівок десь від Солотвина і межи двома потоками, що роблять росоху***, посе¬лилися. Тому й село називається Росішкою. Від Петра пішла фамилія Петрюки, а від Гриця — Грицаки.
Додумалися ліс рубати і сплавляти бокорами**** на рівнину. Там ліс продавали, а за ті гроші купували коней і зерно і ви¬носили в село. Ще держали овець. І з того жили. Ріпу***** принес¬ли із Галичини. Сіль доносили із Солотвина. Коли сюди прийшов якийсь великий пан медведів стріляти, то у Росішці увидів 12 хиж. Він розпорядився, оби в селі була панщина. Відробляли панщину тим, що сплавляли дарабами****** ліс у Мадярщину*******. І раз у 12 років мали давати одного вояка. Першим вояком із Росішки був Іван Гриджук.

**Опришок - повстанець, народний месник (гуцульський Робін Гуд)
**Ґазда - гоподар
Розсоха*** - роздвоєння на кінці
****Бокор - пліт з кількох стовбурів дерев, який сплавляли в низ по руслу р.Тиси.
*****Ріпа - картопля
******Дараба - пліт збитий з круглих стовбурів дерев
*******Мадярщина - Угорщина

ЯСІНЯ


Давно товти* із Словаччини ходили купувати худобу аж за Карпати. Було їх три. Купили бутей** і переганяли додому. Як перейшли через перевал, упали сніги. Вівці такими снігами не могли іти. Що мали робити? Не хотіли пропадати з вівцями. Лишили бутей під ясенами, а самі пішли вздовж ріки Тиси на Словаччину.
На другий рік пішли знову купувати худобу на Гуцульщину. Йшли на цей раз весною. Дійшли до того місця, де лишили овець, і зачудувалися***: їх бутей був під ясенами. Коло кожної вівці бігало ягнятко. Вівці об`їдали смерічки і так перезимували.
— Се**** місце св`яте! — сказав один.
— То треба тут побудувати капличку! — каже другий. Зрубали ясена і збудували капличку. А далі своїх овець погнали додому.
А в ті часи люди утікали від панщини. Увидівли гарне місце. Ніхто там не жив, а капличка стояла. I втікачі поселилися біля тих ясенів. Так заснувалося село. I назвали його Ясіням.
Прийшов у ті місця один вівчар. Звали його Струком. Він мав багато овець, продавав їх і з того дуже розбагатів. Аби про нього жила пам'ять, найняв майстрів і дав збудувати на місці каплички велику церкву. Ся церква стопїть тепер, і називається вона Струківською.

*Товти - словаки
**Бутей - отара
***Зачудувалися*** - здивувалися
****Се, ся - це, ця